Тексти відрізняються один від одного не тільки суспільними функціями, виконувати які вони покликані, а й суб'єктивними намірами мовця. Він може розповідати про перебіг певних подій, описувати певні об'єкти, розмірковувати над причинами і наслідками подій, мотивами вчинків людей, умовами, в яких можливі ті чи інші явища. На цій основі висловлювання поділяють на
розповіді, описи, роздуми. Кожен із цих різновидів висловлювань має певні особливості побудови та розгортання змісту, а також зумовлені ними мовні домінанти.
Розповідь — повідомлення про якусь подію, про її розгортання в часі, про послідовність дій. Тому ключовими елементами виступають ті, що вказують на час, — обставини часу, виражені прислівниками, дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами, прийменниково-іменниковими сполученнями з часовим значенням; підрядні речення часу; однорідні присудки, які вказують на послідовність дії; складносурядні та безсполучникові складні речення зі значенням часової послідовності, називні та безособові речення часової семантики.
Характерні складові частини розповіді: • початок дії (зав'язка);
• розвиток подій (з найбільш важливим моментом — кульмінацією);
• завершення дії (розв'язка).
Розташування складових частин може бути різне — у тій послідовності, в якій відбувалися дії, або з певними перестановками, зумовленими авторським задумом.
Опис — відображення явищ дійсності через перелічення їх основних ознак і властивостей. Сприймаючи опис, адресат може уявити, як виглядає об'єкт.
Типова композиція опису: • загальне уявлення про предмет;
• вичленування окремих ознак і властивостей: зовнішніх — матеріал, розмір, форма, колір, внутрішніх - призначення, вживання, обставини його існування (умови, причина, місце і час);
• оцінка об'єкта опису, висновок зі сказаного.
Описи можуть бути ділові, наукові, художні. Об'єктами опису шкільна програма визначає: предмети, тварин, зовнішність людини, природу, місцевість, пам'ятки історії і культури, процеси діяльності людини.
Властивості об'єкта або окремих його частин наявні в об'єкті одночасно. Тому в описах головна увага приділяється вказівкам на місце вияву тої чи іншої ознаки. Ключовими у розгортанні змісту є обставини місця, виражені прислівниками відповідного розряду, прийменниково-іменниковими сполученнями, підрядні речення місця, називні речення, що вказують на розташування перелічуваних у подальшому об'єктів.
Роздум — роз'яснення, підтвердження або заперечення якоїсь думки.
У роздумі зазвичай виділяють три частини: • теза — думка, припущення, які потрібно довести або спростувати;
• докази (аргументи), покликані підтвердити або заперечити початкове положення і таким чином обґрунтувати задум автора;
• висновок — формулювання результату викладених міркувань, практичні поради з приводу обговорюваної проблеми.
В ролі аргументів можуть бути використані: • тлумачення самої тези;
• висловлювання видатних людей;
• приклад з життя (на основі власних спостережень, матеріалів із засобів масової інформації, розповідей інших людей), з художніх творів — з позитивною чи негативною оцінкою фактів;
• зіставлення з аналогічними явищами чи ситуаціями.
Між тезою і аргументами, між окремими аргументами мусить бути тісний
смисловий зв'язок. Роздум зумовлює вживання обставин причини, наслідку, допуcту, умови, мети та відповідних підрядних речень або частин безсполучникових речень, а також риторичних запитань, вставних слів, словосполучень і речень.
Є певна специфіка й у характері зв'язку між складовими частинами висловлювань різного типу: для розповідних текстів найхарактерніший послідовний зв'язок між реченнями та тематично об'єднаними групами речень, в описових часто вживається паралельний зв'язок.
У текстах типи мовлення не завжди виступають у чистому вигляді: розповідь може супроводжуватися описом чи роздумом, опис — включати елементи розповіді, роздум може супроводжуватись описом тих явищ, про які згадується в тексті.
Найхарактерніші особливості типів мовлення можна проілюструвати таблицею: 
Типи і стилі текстів — різні, якісно відмінні їхні характеристики. Так, у науковому стилі може бути подано і розповідь (наприклад, біографія письменника), і опис (установки для проведення експерименту), і роздуми (обґрунтування виявлених фактів). Будь-який художній твір великої форми (оповідання, роман, поема) включає фрагменти усіх типів мовлення. З іншого боку, розповіді можуть бути оформлені й у розмовно-побутовому стилі (наприклад, повідомлення очевидця про певну подію), і в науковому (про історію якогось відкриття), і в діловому (офіційне свідчення про щось), і в публіцистичному та художньому (як один з елементів висвітлення широкої теми). Описи також можуть бути висловлені у науковому, діловому, художньому стилях (на чому неодноразово наголошено у навчальній програмі — розділ "Розвиток зв'язного мовлення").
