Мовленням називається використання засобів мови для спілкування з іншими людьми, для сприйняття чужих і побудови власних висловлювань. Якщо мова — засіб, то мовлення — спосіб спілкування і пізнання.
Термін мовлення вживається у двох значеннях: це і мовленнєва діяльність людини як процес, і продукт цієї діяльності — висловлювання.
Кожен мовець використовує лише якусь частину тих виражальних засобів, які є в мові. Чим більшою кількістю мовних засобів володіє людина, тим точнішим, виразнішим, ефективнішим є її мовлення.
Між мовою і мовленням існує тісний діалектичний зв'язок. По-перше, мова живе і розвивається у процесі мовленнєвої діяльності людей, по-друге, у мовленні кожен використовує ті виражальні засоби, які є у мові, — інакше люди не могли б розуміти один одного.
Мова і мовлення мають суттєві відмінні риси. Мова спільна для всіх членів спільноти, які нею користуються. Вона відносно стабільна (зміни відбуваються дуже повільно). Мовлення суто індивідуальне, пов'язане із внутрішнім світом мовця, колом його інтересів. У мовленні кожне висловлювання не відтворюється (відтворюються лише використані в ньому мовні засоби), а створюється заново, відповідно до ситуації та мети спілкування.