КЛАСна РОДИНА

1. Прізвище «Вольтер» письменник почав використовувати після шаленого успіху своєї трагедії «Едіп» (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) по суті є псевдонімом, створеним за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) — Аруе молодший.

2. Величезний талант поєднувався у Вольтера з неймовірною працьовитістю і невичерпною енергією. Він працював так, ніби дуже поспішав і боявся, що не встигне зробити якусь справу. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. «Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта», — говорив Вольтер.

3. Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування. До його кореспондентів належали прусський король Фрідріх II, російська імператриця Катерина II, польський король Станіслав Август Понятовський, шведський король Густав III, данський король Хрістіан VII. Лише один Людовік XV вороже ставився до найве-личнішого зі своїх співвітчизників. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку — 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

4. Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці він піддавав релігію. «Як ви ставитесь до Бога?» — запитали одного разу Вольтера. «Ми вітаємось, але не розмовляємо», — відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови: «Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно»; «Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати ». На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

5. Перед самою смертю «старий грішник» усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев’єви — Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814—1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».

Вислови Вольтера, що стали крилатими

Все на краще в цьому найкращому із світів. Жити — значить працювати. Праця є життя людини. Не змінюються лише дурні. Свобода полягає в тому, щоб залежати лише від закону. Всі аргументи чоловіків не варті одного почуття жінки. Коли той, хто слухає, не розуміє того, хто говорить, а той, хто говорить, не уявляє, про що він говорить, — це філософія. Хто не любить свободи і істини, може бути могутньою людиною, але ніколи не стане великою людиною. Словник — це всесвіт в алфавітному порядку.

Творчий спадок Вольтера – величезний: п’ятдесят томів по шістсот сторінок кожний. Вісімнадцять томів цього видання містять епістолярну спадщину Вольтера — більше десяти тисяч листів. Сказавши якось жартома, що «всі жанри прийнятні, крім нудного», Вольтер перетворив цей вислів на власний творчий принцип. Письменник випробував свої сили в усіх художніх напрямах, які панували в літературі XVIII ст., і в усіх їх провідних жанрах — ліричних (епіграма, ода, сатира, віршова новела), епічних (епопея, героїко-комічна поема, численні прозові твори), драматичних (комедія, трагедія), а також публіцистичних і наукових (філософські есе, трактати, історичні хроніки тощо). Свою літературну творчість Вольтер розпочав як поет і у віці 30-ти років був визнаний «королем поетів» Франції.

У віршах Вольтера, як пізніше напише Гете, «немає жодного рядка, з якого б не звучали дотепність, гострота і чарівна принада». Крім невеличких ліричних творів, Вольтер написав і значні за обсягом епічні віршові твори — національну епопею «Генріада» (1723), присвячену релігійним війнам XVI ст. і центральній постаті цієї епохи, королю Генріху IV, та сатиричну поему «Орлеанська діва» (1735) — про Жанну д’Арк, історію якої Вольтер використав для викриття релігійних забобонів. Вольтер написав 54 драматичні твори різних жанрів — від комічних мініатюр до героїчних класицистичних трагедій. Театру Вольтер надавав особливого значення, розглядаючи його передусім як трибуну для проголошення ідей виховання і Просвітництва. Змальовуючи різні історичні епохи та народи, Вольтер переносив дію своїх п’єс то в Африку, то в Азію, то в Америку або в середньовічну Європу. Найвідоміші драматичні твори Вольтера — трагедії «Едіп» (1718), «Брут» (1730), «Заїра» (1732), «Цезар» (1735), «Альзі-ра» (1736), «Магомет» (1741), «Врятований Рим» (1752), «Танкред» (1760).