Стерно поламано і зірвано вітрила; Тривожні голоси, зловісний помпи звук; Матросам вирвало останні линви з рук, З кривавим сонцем тьма й надії погасила.
В звитяжнім вихорі з розбурханих глибин, По горах хвиль страшних, під дикий завій бурі, З пітьми до корабля йде смерті геній хмурий, Мов на останній штурм солдат поміж руїн.
Півмертвий той лежить, той руки ламе в тузі, Он обіймаються востаннє вірні друзі, Той молиться, щоб смерть від себе відхилить.
Один лиш осторонь в свої полинув мрії І мовчки думає: "Щасливий, хто в цю мить Прощатись має з ким або молитись вміє!"