Як вітер, кінь летить, лиш ляскає батіг, Долини, скелі, ліс - біжать переді мною; Упитись хочу я, мов чарою хмільною, Тим виром образів, що мчить мені до ніг.
Весь в милі кінь уже свій зупиняє біг, Мов саваном, земля оповилася млою, Та, ніби в дзеркалі, мінливою маною Вир скель, долин, лісів летить в очах моїх.
Все спить, лиш я не сплю. До моря я збігаю - Шумливо чорний вал на берег налетів; Йому вклоняюся і руки простягаю.
А він плеснув, і от хаос мене окрив, - Жду, поки мисль моя хоч на хвилину в повінь Непам*яті пірне, як в буйну хвилю човен.