Логічне розгортання змісту, повнота висвітлення теми, доступність викладу значною мірою залежать від того, чи був у мовця план його висловлювання. Особливо помітно це у письмових текстах, наприклад, в учнівських творах. Якщо план був, виклад плавно переходить від одного питання (після повного висвітлення) до іншого, без пропусків необхідної інформації, без зайвих повторів одних і тих самих елементів змісту, з формулюванням належних висновків. Якщо плану не було, виклад виходить непослідовним, хаотичним.
Плани бувають прості і складні. У простому плані окремі пункти позначають підтеми — частини теми всього тексту. У цьому випадку маємо просту нумерацію: 1; 2; 3. У складному плані всі або деякі пункти включають підпункти, які позначають більш дрібні частини теми, частини підтеми — мікротеми. Можлива рубрикація — 1: а); б); 2: а); б); в); ... або 1: 1.1; 1.2; 1.3; 2: 2.1; 2.2 ... і т. д.
Ще більш розгорнутий план передбачає виділення трьох композиційних компонентів — вступу, основної частини (зміст її деталізується, як у простому або складному планах), висновків. Для позначення цих компонентів використовуються римські цифри І, II, III.
Якщо сформулювати в місткому, інформативно завершеному реченні думку кожної з частин тексту, одержимо його тези.
І план, і тези можна складати не тільки перед створенням тексту, але й за вже готовим текстом чи під час слухання усного виступу — лекції, доповіді — з метою подальшого відтворення прочитаного або почутого.