З нової книги «Без стриптизу» О. Сурм’як – Козаренко:
КОЛИСКОВА з ЧУЖИНИ
Стрімко спадають сутінки у травні. Вечір. Задушливий сірий вечір. Он перша зірка, як твої очі, Сонечко моє.
Вдома, там, далеко на Вкраїні, теж вечоріє. Хтось чужий розстеляє тобі ліжечко і чужі руки вкладають тебе спати. Ти читаєш молитву… І я теж з тобою помолюся, щоб хоч хвилю, хоч у молитві побути душею з тобою. Я проситиму в Бога милості, здоров’я і щастя для тебе. Для себе ж попрошу сили і мужності, терпіння і волі в пошуках заробітку.
На небі з’явилась ще одна зірка, а он засвітилось сузір’я Великої Ведмедиці. Десь далеко, в самотній темній кімнаті закриваються твої стомлені оченята. Спи, моя донечко, хай тобі присниться мамина колискова. Я співатиму її тобі:
Спи, моя пташечко, спи.
Ніч заховає злі сни.
Вітер несе поцілунок -
Здалеку мами дарунок.
Он поряд засяяло сузір’я Малої Ведмедиці. Ластів’ятко моє, не минає й хвилини, щоб я серцем не думала про тебе. Як пройшов твій день? Що ти їла? В чому вбрана? Чи не образив хто? Чи вмилась перед сном? Чи пам’ятаєш мене? Мої руки? Мій голос?
Спи, зайченяточко, спи.
Казку запросим у сни.
Вранці промінчик розбудить,
Мама немов приголубить.
От і застала нас ніч. Чорна, чужа, маркотна для мене, і тепла, лагідна, з місячним сяйвом – для тебе. Я притулю до грудей твою фотографію і теж постараюсь заснути, щоб у сні зустрітись з тобою, донечко, розчесати твоє волосячко і заплести у кіски яскраві зірочки… На щастя. Чи на пам’ять про те, що десь у світі з бідою навпіл і молитвою про свою дитину блукає мати. Твоя мати, дівчинко моя, щовечора співаючи тобі колискову.
| 