Залізла Мурашка на березу. Долізла до верхівки, подивилася вниз, а там, на землі, її рідний мурашник трохи видно.
Мурашка сіла на листок і думає:
"Відпочину трішки - і вниз".
У мурах дуже строго: тільки сонечко на захід, - усі додому біжать.
Сяде сонце, - мурашки всі ходи і виходи закриють - і спати. А хто запізнився, то й хоч на вулиці ночуй.
Сонце вже до лісу спускалося.
Мурашка сидить на листку і думає:
"Нічого, встигну: адже вниз скоріше".
А листок був поганий: жовтий, сухий. Дмухнув вітер і зірвав його з гілки.
Мчить листок через ліс, через річку, через село.
Летить Мурашка на листку, гойдається - ледь жива від страху.
Заніс вітер листок на луг за селом, та там і кинув. Листок впав на камінь, Мурашка собі ноги покалічила.
Лежить і думає:
"Пропала моя голівонька. Не дістатися мені тепер до хати. Місце довкола рівне. Була б здорова - відразу б добігла, так от лихо: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай ".
Дивиться Мурашка: поруч Гусениця-Землемір лежить. Черв'як-черв'яком, тільки спереду - ніжки і ззаду - ніжки.
Мурашка говорить Землеміру:
- Землемір, Землемір, віднеси мене додому. У мене ніжки болять.
- А кусатися не будеш?
- Кусатися не буду.
- Ну сідай, підвезу.
Мурашка видерлася на спину до Землеміра. Той вигнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст - до голови. Потім раптом піднявся на весь зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки йому треба, і знову в дугу скарлючився. Так і пішов, так і пішов землю міряти. Мурашка то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то вгору.
- Не можу більше! - Кричить. - Стій! А то вкушу!
Зупинився Землемір, виструнчився по землі. Мурашка злізла, ледве віддихалася.
Оглянулася, бачить: луг попереду, на лузі трава скошена лежить. А по лузі Павук-Сінокосець крокує: ноги як ходулі, між ногами голова хитається.
- Павук, Павук, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Ну що ж, сідай, підвезу.
Довелося Мурашці по павуковій нозі вгору лізти до коліна, а з коліна вниз спускатися на спину Павука: коліна в Сінокосця стирчать вище спини.
Почав Павук свої ходулі переставляти - одна нога тут, друга там, всі вісім ніг, ніби спиці, в очах мурашки замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі чиркає. Набридла Мурашці така їзда. Мало не вкусила вона Павука. Та тут, на щастя, вийшли вони на гладку доріжку.
Зупинився Павук.
- Злазь, - каже. - Ось Жужелиця біжить, вона жвавіша за мене.
Злізла мурашка.
- Жужелице, Жужелице, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Сідай, провезу.
Тільки встигла Мурашка видертися Жужелиці на спину, вона як пуститься бігти! Ноги в неї рівні, як у коня.
Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, ніби по повітрю летить.
Вмить домчалися до картопляного поля.
- А тепер злазь, - говорить Жужелиця. - Не з моїми ногами по картопляному полі стрибати. Іншого коня бери.
Довелося злізти.
Картоплиння для Мурашки - ліс густий. Тут і зі здоровими ногами - цілий день бігти. А сонце вже низько.
Раптом чує Мурашка, пищить хтось:
- А ну, Мурашко, лізь до мене на спину, поскачем.
Обернулася Мурашка - стоїть поруч Жучок-Блошачок, ледь від землі видно.
- Та ти маленький! Тобі мене не підняти.
- Та ніби ти велика! Лізь, кажу.
Якось вмістилася Мурашкаа на спині у Блошака. Тільки-тільки ніжки поставила.
- Влізла?
- Ну влізла.
- А влізла, так тримайся.
Блошачок підібгав під себе товсті задні ніжки, - а вони у нього, як пружинки доладні, - та клац! - Розпрямив їх. Зирк, вже він на грядці сидить. Клац! - На іншій. Клац! - На третій.
Так весь город і відклацав до самого паркану.
Мурашка запитує:
- А через паркан можеш?
- Через паркан не можу: високий дуже. Ти Коника-Стрибунця попроси: він може.
- Коник, Коник, занеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Сідай на загривок.
Сіла Мурашка Коникові на загривок. Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом випрямив їх і підскочив високо у повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися у нього за спиною крила, перенесли Коника через паркан і тихенько опустили на землю.
- Стоп! - Сказав Коник. - Приїхали.
Мурашка дивиться вперед, а там річка: рік по ній пливи – не перепливеш. А сонце ще нижче.
Коник говорить:
- Через річку мені не перескочити. Дуже вже широка. Стій-но, я Водоміру гукну, буде тобі перевізник.
Затріщав по-своєму, глядь - біжить по воді човник на ніжках.
Підбіг. Ні, не човник, а Водомір-Блоха.
- Водомір, Водомір, занеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Гаразд, сідай, перевезу.
Сіла Мурашка. Водомір підстрибнув і покрокував по воді, як по сухому. А сонце вже зовсім низько.
- Миленький, швидше! - Просить Мурашка. - Мене додому не пустять.
- Можна і швидше, - говорить Водомір.
Та як припустився. Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками і котить-ковзає по воді, як по льоду. Швидко на тому березі опинився.
- А по землі не можеш? - Запитує Мурашка.
- По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й гляди-но: попереду ж ліс. Шукай собі іншого коня.
Подивилася Мурашка вперед і бачить: стоїть над річкою ліс високий, до самого неба. І сонце за ним вже сховалося. Ні, не потрапити Мурашці додому!
- Дивись, - говорить Водомір, - ось тобі і кінь повзе.
Бачить Мурашка: біля нього повзе Травневий Хрущ - важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко поскачеш? Таки послухалася Водоміра.
- Хрущ, Хрущ, завези мене додому! У мене ніжки болять.
- А ти де живеш?
- У мурашнику за лісом.
- Далеченько ... Ну що з тобою робити? Сідай, довезу.
Полізла Мурашка по жорсткому жуковому боці.
- Сіла, чи що?
- Сіла.
- А куди сіла?
- На спину.
- Ех, дурна! Лізь на голову.
Влізла Мурашка на голову Жука. І добре, що не залишилася на спині: розламав Жук спину надвоє, два жорсткі крила підняв. Крила у Жука ніби два перевернутих корита, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширші і довші за верхні.
Став Жук пихкати, надуватися: "Уф, уф, уф" Ніби мотор заводить.
Раптом затріпотіли тонкі крильця, заробили. "ЖЖЖ! Тук-тук-тук! .." - піднявся Хрущ в повітря. Як пробку, викинуло його вітром вгору - вище лісу.
Мурашка зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило.
Як помчав Хрущ - у Мурашки аж дух перехопило.
"ЖЖЖ! Тук-тук-тук!" - Лине Жук, свердлить повітря, як куля.
Майнув під ним ліс - і пропав.
А ось і береза знайома, і мурашник під нею.
Над самою вершиною берези вимкнув Жук мотор і - лясь! - Сів на гілку.
- Дядечку, миленький! - Заблагала Мурашка. - А вниз-то мені як? Адже у мене ніжки болять, я собі шию зламаю.
Склав Жук тонкі крильця уздовж спини. Зверху жорсткими коритце прикрив. Кінчики тонких крил акуратно під коритця прибрав.
Подумав і каже:
- А вже як тобі вниз спуститися, - не знаю.
Я на мурашник не полечу: вже дуже боляче ви, мурашки, кусаєтеся. Добирайся сама, як знаєш.
Глянула Мурашка вниз, а там, під самою березою, її рідний дім.
Глянула на сонечко: сонечко вже по пояс у землю пішло.
Озирнулася навколо себе: гілки та листя, листя та гілки.
Не потрапити Мурашці додому, хоч униз головою кидайся!
Раптом бачить: поруч на листку Гусениця-Листовійка сидить, шовкову нитку з себе тягне, тягне й на гілку мотає.
- Гусенице, Гусенице, спусти мене додому! Остання мені хвилиночка залишилася, - не пустять мене додому ночувати.
- Відчепись! Бачиш, справу роблю: пряду пасма.
- Всі мене жаліли, ніхто не гнав, ти перша!
Не втрималася Мурашка, кинулася на неї та як вкусить!
З переляку Гусениця лапки підібгала та перекинулася з листка - і полетіла вниз.
А Мурашка на ній висить - міцно вчепилася. Тільки недовго вони падали: щось їх зверху - смик!
І захиталися вони обидвоє на шовковій ниточці: ниточка ж на гілку була намотана.
Гойдається Мурашка на Листовійці, як на гойдалці. А ниточка все довша, довша, довша робиться: вимотується з Листовійчиного черевця, тягнеться, не рветься. Мурашка з Листовійки все нижче, нижче, нижче опускається.
А внизу, в мурашнику, мурашки клопочуть, поспішають, входи-виходи закривають.
Всі закрили - один, останній, вхід залишився. Мурашка зіскочила з гусениці - і додому.