КЛАСна РОДИНА

Неділя, 22.10.2017, 18:42

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог файлів | Реєстрація | Вхід

Головна » Файли » Тексти творів » 5 клас

В. В. Біанкі «Як Мурашка додому поспішала»
27.01.2013, 21:35

Залізла Мурашка на березу. Долізла до верхівки, подивилася вниз, а там, на
землі, її рідний мурашник трохи видно.

Мурашка сіла на листок і думає:

"Відпочину трішки - і вниз".

У мурах дуже строго: тільки сонечко на захід, - усі додому біжать.

Сяде сонце, - мурашки всі ходи і виходи закриють - і спати. А хто запізнився,
то й хоч на вулиці ночуй.

Сонце вже до лісу спускалося.

Мурашка сидить на листку і думає:

"Нічого, встигну: адже вниз скоріше".

А листок був поганий: жовтий, сухий. Дмухнув вітер і зірвав його з гілки.

Мчить листок через ліс, через річку, через село.

Летить Мурашка на листку, гойдається - ледь жива від страху.

Заніс вітер листок на луг за селом, та там і кинув. Листок впав на
камінь, Мурашка собі ноги покалічила.

Лежить і думає:

"Пропала моя голівонька. Не дістатися мені тепер до хати. Місце довкола
рівне. Була б здорова - відразу б добігла, так от лихо: ноги болять. Прикро,
хоч землю кусай ".

Дивиться Мурашка: поруч Гусениця-Землемір лежить. Черв'як-черв'яком, тільки спереду - ніжки і ззаду - ніжки.

Мурашка говорить Землеміру:

- Землемір, Землемір, віднеси мене додому. У мене ніжки болять.

- А кусатися не будеш?

- Кусатися не буду.

- Ну сідай, підвезу.

Мурашка видерлася на спину до Землеміра. Той вигнувся дугою,
задні ноги до передніх приставив, хвіст - до голови. Потім раптом піднявся на весь зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки йому треба, і знову в дугу скарлючився. Так і пішов, так і пішов землю міряти.
Мурашка то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то вгору.

- Не можу більше! - Кричить. - Стій! А то вкушу!

Зупинився Землемір, виструнчився по землі. Мурашка злізла, ледве
віддихалася.

Оглянулася, бачить: луг попереду, на лузі трава скошена лежить. А по лузі
Павук-Сінокосець крокує: ноги як ходулі, між ногами голова хитається.

- Павук, Павук, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.

- Ну що ж, сідай, підвезу.

Довелося Мурашці по павуковій нозі вгору лізти до коліна, а з коліна
вниз спускатися на спину Павука: коліна в Сінокосця стирчать вище спини.

Почав Павук свої ходулі переставляти - одна нога тут, друга там, всі
вісім ніг, ніби спиці, в очах мурашки замиготіли. А йде Павук не
швидко, черевом по землі чиркає. Набридла Мурашці така їзда. Мало не
вкусила вона Павука. Та тут, на щастя, вийшли вони на гладку доріжку.

Зупинився Павук.

- Злазь, - каже. - Ось Жужелиця біжить, вона жвавіша за мене.

Злізла мурашка.

- Жужелице, Жужелице, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.

- Сідай, провезу.

Тільки встигла Мурашка видертися Жужелиці на спину, вона як
пуститься бігти! Ноги в неї рівні, як у коня.

Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, ніби по повітрю летить.

Вмить домчалися до картопляного поля.

- А тепер злазь, - говорить Жужелиця. - Не з моїми ногами по
картопляному полі стрибати. Іншого коня бери.

Довелося злізти.

Картоплиння для Мурашки - ліс густий. Тут і зі здоровими ногами - цілий день бігти. А сонце вже низько.

Раптом чує Мурашка, пищить хтось:

- А ну, Мурашко, лізь до мене на спину, поскачем.

Обернулася Мурашка - стоїть поруч Жучок-Блошачок, ледь від землі видно.

- Та ти маленький! Тобі мене не підняти.

- Та ніби ти велика! Лізь, кажу.

Якось вмістилася Мурашкаа на спині у Блошака. Тільки-тільки ніжки
поставила.

- Влізла?

- Ну влізла.

- А влізла, так тримайся.

Блошачок підібгав під себе товсті задні ніжки, - а вони у нього, як
пружинки доладні, - та клац! - Розпрямив їх. Зирк, вже він на грядці сидить.
Клац! - На іншій. Клац! - На третій.

Так весь город і відклацав до самого паркану.

Мурашка запитує:

- А через паркан можеш?

- Через паркан не можу: високий дуже. Ти Коника-Стрибунця попроси: він може.

- Коник, Коник, занеси мене додому! У мене ніжки болять.

- Сідай на загривок.

Сіла Мурашка Коникові на загривок. Коник склав свої довгі
задні ноги навпіл, потім разом випрямив їх і підскочив високо у повітря,
як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися у нього за спиною крила,
перенесли Коника через паркан і тихенько опустили на землю.

- Стоп! - Сказав Коник. - Приїхали.

Мурашка дивиться вперед, а там річка: рік по ній пливи – не перепливеш. А сонце ще нижче.

Коник говорить:

- Через річку мені не перескочити. Дуже вже широка. Стій-но, я Водоміру гукну, буде тобі перевізник.

Затріщав по-своєму, глядь - біжить по воді човник на ніжках.

Підбіг. Ні, не човник, а Водомір-Блоха.

- Водомір, Водомір, занеси мене додому! У мене ніжки болять.

- Гаразд, сідай, перевезу.

Сіла Мурашка. Водомір підстрибнув і покрокував по воді, як по сухому. А
сонце вже зовсім низько.

- Миленький, швидше! - Просить Мурашка. - Мене додому не пустять.

- Можна і швидше, - говорить Водомір.

Та як припустився. Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками і котить-ковзає по воді, як по льоду. Швидко на тому березі опинився.

- А по землі не можеш? - Запитує Мурашка.

- По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й гляди-но: попереду ж ліс.
Шукай собі іншого коня.

Подивилася Мурашка вперед і бачить: стоїть над річкою ліс високий, до
самого неба. І сонце за ним вже сховалося. Ні, не потрапити Мурашці додому!

- Дивись, - говорить Водомір, - ось тобі і кінь повзе.

Бачить Мурашка: біля нього повзе Травневий Хрущ - важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко поскачеш? Таки послухалася Водоміра.

- Хрущ, Хрущ, завези мене додому! У мене ніжки болять.

- А ти де живеш?

- У мурашнику за лісом.

- Далеченько ... Ну що з тобою робити? Сідай, довезу.

Полізла Мурашка по жорсткому жуковому боці.

- Сіла, чи що?

- Сіла.

- А куди сіла?

- На спину.

- Ех, дурна! Лізь на голову.

Влізла Мурашка на голову Жука. І добре, що не залишилася на спині:
розламав Жук спину надвоє, два жорсткі крила підняв. Крила у Жука ніби
два перевернутих корита, а з-під них інші крильця лізуть,
розгортаються: тоненькі, прозорі, ширші і довші за верхні.

Став Жук пихкати, надуватися: "Уф, уф, уф" Ніби мотор заводить.

- Дядечку, - просить Мурашка, - мерщій! Миленький, хутчій!

Не відповідає Жук, тільки пихкає:

"Уф, уф, уф!"

Раптом затріпотіли тонкі крильця, заробили. "ЖЖЖ! Тук-тук-тук! .." -
піднявся Хрущ в повітря. Як пробку, викинуло його вітром вгору - вище лісу.

Мурашка зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило.

Як помчав Хрущ - у Мурашки аж дух перехопило.

"ЖЖЖ! Тук-тук-тук!" - Лине Жук, свердлить повітря, як куля.

Майнув під ним ліс - і пропав.

А ось і береза знайома, і мурашник під нею.

Над самою вершиною берези вимкнув Жук мотор і - лясь! - Сів на гілку.

- Дядечку, миленький! - Заблагала Мурашка. - А вниз-то мені як? Адже у мене ніжки болять, я собі шию зламаю.

Склав Жук тонкі крильця уздовж спини. Зверху жорсткими коритце
прикрив. Кінчики тонких крил акуратно під коритця прибрав.

Подумав і каже:

- А вже як тобі вниз спуститися, - не знаю.

Я на мурашник не полечу: вже дуже боляче ви, мурашки, кусаєтеся.
Добирайся сама, як знаєш.

Глянула Мурашка вниз, а там, під самою березою, її рідний дім.

Глянула на сонечко: сонечко вже по пояс у землю пішло.

Озирнулася навколо себе: гілки та листя, листя та гілки.

Не потрапити Мурашці додому, хоч униз головою кидайся!

Раптом бачить: поруч на листку Гусениця-Листовійка сидить, шовкову нитку
з себе тягне, тягне й на гілку мотає.

- Гусенице, Гусенице, спусти мене додому! Остання мені хвилиночка
залишилася, - не пустять мене додому ночувати.

- Відчепись! Бачиш, справу роблю: пряду пасма.

- Всі мене жаліли, ніхто не гнав, ти перша!

Не втрималася Мурашка, кинулася на неї та як вкусить!

З переляку Гусениця лапки підібгала та перекинулася з листка - і полетіла вниз.

А Мурашка на ній висить - міцно вчепилася. Тільки недовго вони падали:
щось їх зверху - смик!

І захиталися вони обидвоє на шовковій ниточці: ниточка ж на гілку була
намотана.

Гойдається Мурашка на Листовійці, як на гойдалці. А ниточка все
довша, довша, довша робиться: вимотується з Листовійчиного черевця,
тягнеться, не рветься. Мурашка з Листовійки все нижче, нижче, нижче
опускається.

А внизу, в мурашнику, мурашки клопочуть, поспішають, входи-виходи
закривають.

Всі закрили - один, останній, вхід залишився. Мурашка зіскочила з гусениці
- і додому.

Тут і сонечко зайшло.

Переклад з російської мови Марії Короленко
Категорія: 5 клас | Додав: Maria | Теги: Як Мурашка додому поспішала, Біанкі, оповідання
Переглядів: 2456 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/4
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Категорії розділу

5 клас [2]
6 клас [2]
7 клас [4]

Пошук

Статистика


Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Міні-чат

Друзі сайту